Літературна мова. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії 2.2. Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики. Літературна мова – це це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей.

• Культура Фахового Мовлення Реферат
• Культура Професійного Мовлення Реферат

Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мов­ленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кож­на з них має й свої особливості, що пояснюється специфі­кою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна формалітературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна формалітературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспіль­ства. Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «На­талка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим вико­ристав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мо­ви по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав під­валини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови. У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови»1. Шевчен­ка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Картинки вини пуха. Культура фахового мовлення - функціонально-стильові особливості фахового мовлення, визначаються насамперед взаємодією наукового та ділового стилів мови, вживанням мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точністю формулювань. Тому цілком природно, що наукові.

Культура Фахового Мовлення Реферат

• Безкоштовні Реферати по Ввічливість Основа Фахового.
• Скачать реферат условия проведения видеосъемки, бесплатно, без регистрации - Банк курсовых, дипломных, рефератов, контрольных работ.

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм. Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язкови­ми для всіх її носіїв.

Унормованість — головна ознака літе­ратурної мови. Функції мови.

Мова виконує кілька функцій (від лат. Functio — обов’язок, коло діяльності, призначення), життєво важливих для суспільства, окремих груп і кожної людини. Головними є комунікативна і мислетворча, а ряд інших (експресивна, пізнавальна, ідентифікаційна, номінативна, естетична тощо) є похідними від них. Комунікативна функція (від лат.

Communicatio — спілкування) — функція спілкування.Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві. Мислетворча функція мови — функція формування й формулювання думки.

Мислення (думка) не тільки виражається словом, а й реалізується в ньому. Експресивна функція полягає в тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Вона дає можливість перетворити внутрішнє, суб’єктивне у зовнішнє, об’єктивне, доступне для сприйняття. Пізнавальна (або когнітивна, гносеологічна) функція мови полягає в кумуляції, накопиченні досвіду людства, у пізнанні нового, раніше невідомого. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивідуальним досвідом, а й усім тим, чого досягли, що відкрили, втілили в життя її попередники та сучасники, тобто суспільним досвідом. Вона має два види пам’яті: емоційну і логічну.

Людині ніколи не треба починати пізнання світу «з нуля». Досвід суспільства зафіксовано в мові, в її словниках, граматиці, фразеології, а за наявності письма — також у текстах. Пізнаючи мову, людина пізнає світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Номінативна функція - усе пізнане людиною одержує від неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням» світу. Мовні одиниці, передусім слова, служать назвами предметів, процесів, якостей, понять ознак тощо. У назвах не лише зафіксовані певні реалії дійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилкові уявлення, ірреальні сутності, фантазії тощо.

Ідентифікаційна функція виявляється в часовому й у просторовому вимірах. Ми, сучасні українці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожна людина має своєрідний індивідуальний мовний «портрет», мовний «паспорт», у якому відображено всі її національно-естетичні, соціальні, культурні, духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобом спілкування,ідентифікації, ототожнення в межах певної спільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення,конфліктів і навіть ворожнечі. Естетична функція мови полягає в тому, що мова є знаряддям і матеріалом створення культурних цінностей.

Фольклор, художня література, театр, пісня існують завдяки мові. Культуроносна функція мови постійно і виразно проявляється передусім у використанні носіями цієї мови: через мову відбувається засвоєння кожною людиною культури свого народу й духовних цінностей від покоління до покоління. Чим повніше, повнокровніше функціонує в суспільстві мова, тим надійніший цей духовний зв’язок поколінь, тим багатша духовність кожного наступного з них. Мовна норма (лат. Norma – правило, взірець) – закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль. Розрізняють різні типи норм: - орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), - графічні (передача звуків на письмі), - орфографічні ( правила написання слів), - лексичні (слововживання), - морфологічні (правильне вживання морфем), - синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), - стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), - пунктуаційні (вживання розділових знаків). Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлюють зміст, мета і ситуація мовлення.

Українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:.розмовний,. художній,. науковий,. публіцистичний,. епістолярний,.

офіційно-діловий,. конфесійний. Офіційно-діловий стиль - це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства. Це один із найдавніших стилів української мови: його ознаки знаходимо в документах 11-12 століття, в українських грамотах 14-15 століття. Найважливішими рисами офіційно-ділового стилю є такі: 1) високий ступінь стандартизації мовних засобів, широке вживання типових мовних зворотів, наприклад: відповідно до., у зв’язку з тим, що., доводимо до Вашого відома. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю і т.

Культура Професійного Мовлення Реферат

Ін.; 2) точність, послідовність і лаконічність викладу; 3) відсутність образності, емоційності, індивідуальних авторських рис; 4) наявність реквізитів, які мають певну черговість і постійне місце; 5) для чіткої організації текст ділиться на параграфи, пункти, підпункти; 6) лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні; відсутні діалектизми, жаргонізми, вигуки, частки, іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки; 7) речення переважно прості, поширені, з прямим порядком слів; вставні слова, як правило, стоять на початку речень. Ат тахияту мубаракату. Офіційно-діловий стиль поділяється на підстилі: 1. Законодавчий (використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки між державою і її громадянами; реалізується в текстах Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо); 2. Дипломатичний (використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в текстах конвенцій (міжнародних угод), комюніке (повідомлень), нот (звернень), протоколів, меморандумів (дипломатичних листів), договорів, заяв, ультиматумів (дипломатичних вимог); 3.

Юридичний (використовується в юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує правові та конфліктні відносини; реалізується в текстах актів, позовних заяв, запитів, протоколів тощо); 4. Адміністративно-канцелярський (використовується в професійно-виробничій сфері, у діловодстві; реалізується в текстах заяв, ділових записок, службових листів, протоколів, розписок, доручень і т.д.). Загальні вимоги до мовних засобів ділового мовлення Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення.